П'ятниця, 10 квітня 2015

Вісім років священицького служіння в Данії

Автор 
Оцініть матеріал!
(2 голосів)
Отець Василь зі своєю дружиною і доньками. Отець Василь зі своєю дружиною і доньками. Фото: Українська церква в Данії.

Душпастир Української греко-католицької церкви в Данії отець Василь Тихович написав про свої вісім років служби Богові та українцям.

"Любов полягає не в тому, що ми полюбили Бога,

а що Він полюбив нас..." 1 Ів. 4, 10

Кожного разу, коли виповнюється певна річниця, хочеться зупинити час, озирнутися навкруги і подумати, як іти далі.

Завжди, на свято Великодня, пригадується мені перша Божественна Літургія, яку я відслужив у Данії. Це була Великодня Літургія 2007 року в храмі святого Ансгара у Копенгагені (Sankt Ansgar Kirke). Саме тоді я приїхав з України після своїх священичих свячень.

За ці 8 років священицької діяльності дякую Богові за Його любов та великі ласки, які ми, українська громада в Данії, повсякчасно отримуємо. А ще дякую Богові, за кожну людину, яку я зустрів на своєму священицькому шляху. Дякую за те, що оточив мене чудовими людьми, у яких я так багато учуся. Звучить дивно, священик не навчає, а сам учиться у своїх вірян. В моєму випадку – це реальність. Також вірю, що і через мене, як знаряддя в руках Божих, Господь засилає свої щедрі ласки для тих, хто цього потребує.

Перед служінням в Данії

Тоді, коли я навчався в Івано-Франківській Теологічній Академії, не міг і подумати, що буду душпастирем поза Україною. Єдине, що дуже хотів, так це після 6-річного навчання в Академії, продовжити студії в одному із Ватиканських Університетів. Це був мій план, який лише частково збігся з Божою Волею. Бо там у Римі, я дізнався, що в багатьох скандинавських країнах немає українських священиків, які б опікувалися нашими вірянами.

На той час Апостольський Екзарх в Німеччині та Скандинавії Владика Петро Крик шукав священика для Данії. Саме на Великдень 2005 року єпископ Петро приїхав у Копенгаген та зустрівся з місцевим римо-католицьким єпископом Чеславом Козоном (Czeslaw Kozon), щоб започаткувати тут постійні українські богослужіння.

З Божої Волі та за згодою єпископа в 2005 році я одружився та приїхав в Данію, щоб провадити тут духовне життя серед українців. На той час я ще не був священиком, а тільки семінаристом, який готувався до священицького служіння в цій країні.

До часу моїх священицьких свячень, які відбулися в Україні 24 грудня 2006 року, а також приблизно рік по тому, Господь посилав мені багато випробувань. Та сьогодні я розумію, що це було необхідним елементом на цій дорозі, тому дякую Богові за Все.

Служіння в Данії

З весни 2007 року Владика Петро довірив мені духовно опікуватися вірянами по всій території Данії. Це був важкий, але з іншого боку благословенний час. Я був першим постійним священиком в Данії, якщо не враховувати попереднього душпастиря о. Михайла Сивенького, який жив при монастирі сестер святого Йосифа в Копенгагені з 1946 по 1953 роки та опікувався українцями, які прибули сюди після Другої світової війни. Це був старенький священик, який тут помер і похований на Vestre Kirkegård в Копенгагені. Зараз я опікуюся цією могилою.

Моє священицьке служіння почалося з елементарних речей. Найперше потрібно було домовитися, щоб ми могли частіше користуватися храмом, а не раз на місяць, як це було. Потім потрібно було придбати церковний посуд, священицький одяг, ікони і багато інших церковних речей, які використовуються в храмі, щоб можна було служити богослужіння в своєму Візантійському обряді. Це була маленька духовна родина в Копенгагені, яка зуміла організуватися. Але юридично, мені як священику, було ще дуже непросто.

Церква в Данії має конкордат з державою, тому мені завжди потрібно було отримувати державне підтвердження на священицьку діяльність, щоб, наприклад, вінчати своїх вірян. Данська мова, конкордат між церквою і державою, юридичне співіснування наших громад з римо-католицькими – це все те, чого ми не учили в семінарії і мені дуже часто приходилося знаходити правильне рішення в кожній конкретній ситуації.

Пригадую своє перше вінчання в Данії. Це була американка українського походження, яка була хрещена в українській греко-католицькій церкві та хотіла вийти заміж за данця, який живе в Сполучених Штатах Америки. Вона дуже хотіла взяти обряд вінчання, а він погоджувався на це тільки в тому випадку, якщо це буде в його маленькому селі біля Holstebro на півночі Ютландії.

Щоб таке вінчання для неї було дійсне, то окрім звичайної процедури, потрібно було отримати від мого єпископа дозвіл на мішаний шлюб, а також звільнення від приписаної правом форми вінчання. Це зайняло приблизно місяць паперової роботи, переписка з парафією в Штатах, дозволи у Мюнхені (канцелярія єпископа), переписка зі священиком Лютеранської Церкви та паперове оформлення самого вінчання.

І тоді я собі подумав: Боже, чого ти мене сюди послав, я не дам собі ради.

Згідно закону наша громада діє за правилами Римо-Католицької Церкви, але Українська Греко-Католицька Церква є церквою свого права, яка має своє канонічне право і тому було дуже важко виробити конкретну лінію, як мені виконувати свою місію.

Влітку 2008 року, щоб надати українцям більшу можливість брати участь в духовному житті, я почав служити у м. Вайле. Там ми мали абсолютно аналогічну ситуацію, але дякувати Богові, душпастирська праця в цьому місці також розвинулася дуже добре. А цього року, знову ж таки на Великдень, розпочинаємо богослужіння в районі Ольборг.

Denmark Easter 2014 church Vejle

Українці у Вайле святкують Великдень, 2014. Фото: Українська церква в Данії.

Потреба в українському священику є дуже велика. На сьогодні в наших двох існуючих громадах Пресвятої Родини в м. Копенгаген та Пресвятої Трійці в м. Вайле було охрещено 73 дітей; дуже багато молодих людей, вже у дорослому віці, перший раз прийшли до Сповіді та Причастя; дехто взагалі почав ходити до церкви та практикувати своє духовне життя тільки в Данії при наших громадах.

Denmark Father Vasyl with kids

Святкування Святого Миколая у Копенгагені, 2014. Фото: Українська церква в Данії.

Найбільше зворушує той факт, коли українці тут на чужині, перед смертю, отримують останні святі тайни і дякують Богові, що отримали їх в своєму обряді. Я бачу в їхніх очах радість та подяку. І тут я знаходжу відповідь на своє перше запитання. Думаю, що лише заради цього варто бути в цій країні. Можливо ті люди ціле своє життя просили в Бога ласки померти в присутності українського священика.

Коли думаю про те, що вдалося зробити за ці 8 років, то зовні виглядає не так уже і багато, але суть священицької діяльності полягає в іншому. Розумію, що Господь мене покликав бути присутнім від Його імені в кожній конкретній родині, біля кожної конкретної особи. Також розумію, що я дуже маленька та слабка людина, але в моїй немочі Господь проявляє свою силу і саме через священицьку присутність зцілює сотні душ, які з різних причин сюди приїхали.

Найбільша моя радість – стати другом для кожної людини чи родини, яка потребує близькості священика. Я відкритий для усіх, ніколи не ділив людей на різні конфесії, для мене достатньо того, що це людина, яка потребує священика.

Також дякую Богові, що подарував мені чудову родину, в якій я виховую двох дочок, які тут народилися і завжди є моєю підтримкою. Старша дочка була першою, кого ми хрестили в нашій громаді, а цього року, 26 квітня, під час відзначення 10-річчя діяльності українського душпастирства, вона уже буде приймати першу сповідь і урочисте Святе причастя.

Сьогодні, окрім духовної опіки серед українців, допомагаю і Римо-Католицькій Церкві, їм також не вистачає священиків. З 2012 року, за клопотанням римо-католицького єпископа, Конгрегація Східних Церков Ватикану надала мені дозвіл служити в Латинському обряді для потреб місцевого населення. А з 2014 року був номінований на суддю Церковного Суду Римо-Католицької Церкви.

Таким чином, з кожним роком, обов`язків стає більше, але я завжди пам`ятаю, що приїхав сюди служити для українців. Тому найперше моє завдання – завжди бути поруч тих людей, які є рідні по крові та духу. Завжди хочеться бути разом з тими, хто сумує, разом переживати невдачі та розчарування, ділитися радістю та допомагати всім, чим можу.

В майбутньому

Бачу, як гарно зростають наші громади, все більше і більше людей звертаються до мене за священицькою послугою, підтримкою, порадою. Мені дуже хочеться бути поруч всіх тих молодих сімей, які в мене вінчалися, хрестили своїх дітей, або просто стали моїми друзями. Та, на жаль, відстань не дозволяє цього осягнути.

Кожного разу бачу нові обличчя у храмі і це радує, бо наша українська духовна родина збільшується. Тому вірю, що з Божою допомогою в нас буде добре майбутнє і наші громади будуть діяти та розвиватися.

Зараз моє завдання – докласти максимум зусиль, щоб всі віряни наших громад могли почуватися повноцінними християнами та українцями.

Дякую Богові за все, особливо за Його любов!

Прочитано 1281 разів Останнє редагування Середа, 04 квітня 2018

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Підтримай нас

CVR номер: 35 70 79 64.

Підтримай нас

 

cu logo 200x200


Найпопулярніші запити

fb   

Made by Amaze Studio Team