×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з ID: 419
JUser::_load: неможливо завантажити користувача з ID: 19112
 Версія для друку
Субота, 22 листопада 2014

Вижити не можна вмерти

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Ми отримали ще одну розповідь від жительки Донецька. Сьогодні історія про те, наскільки важко вижити на Донбасі.

Труднощі й випробування для жителів Донбасу тривають. Частина жителів Донецької області втратила все, що було нажито працею – нерухомість, землю, роботу. Люди сталі біженцями або переселенцями, відчули на собі всі незручності цього статусу – відмову в оренді житла, працевлаштуванні, необхідність постійно доводити, що ти не сепаратист і не «ватник».

А чого коштує знущання над пенсіонерами, змушеними переїжджати з одного міста в інше для переоформлення пенсії, вистоювати кілометрові черги під дощем і на морозі, шукати, де можна переночувати, тому що процес переоформлення затягується на кілька днів.

Але, мабуть, першим особам нашої багатостраждальної держави цього здалося замало. І вони вирішили вже остаточно добити тих, хто не зміг або не захотів виїхати на території, підконтрольні Україні. Причому до числа тих, кого планують добивати, увійшли саме незахищені верстви населення – багатодітні родини, матері-одиначки, інваліди, пенсіонери, малозабезпечені родини, матері з немовлятами, сироти, які живуть у родинах під опікою. До числа нещасних, яким вирішено перекрити всі можливі ресурси, увійшли і ті люди, які дотепер підтримують Україну й сподіваються, що в цій країні про них ще не забули.

Співтовариство соціальних мереж розділилося на два табори. Одні схвалюють Указ Президента №875/2014 « Про рішення Ради національної безпеки й оборони України від 4 листопада 2014 р. "Про негайні заходи зі стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій і Луганській областях"», вважають, що так нам і треба. Усі, хто залишилися, автоматично стали терористами і їх поплічниками і сепаратистами. Інші з жахом пояснюють, чому це – не вихід із ситуації.

Верхом цинізму було назвати рішення РНБО «Про стабілізацію соціально-економічної ситуації»! Яким чином повна блокада Донбасу поліпшить соціально-економічну ситуацію у двох областях?

Ще більш незрозуміло, яким чином на території, підконтрольні так званим ДНР і ЛНР, буде доставлятися гуманітарна допомога, згадана в пункті 3.1.а цього Указу, якщо дотепер Україна взагалі не привозила гуманітарну допомогу на ці території. Домовляться з бойовиками, щоб ті забезпечили «зелений коридор»? Тоді чому не можуть домовитися про припинення бойових дій і фінансуванні пенсій і соціальних виплат? Або чергова доза популізму для Донбасу?

70 % пенсіонерів Донбасу мають банківські картки, але мені так ніхто й не пояснив, чому не можна перераховувати пенсії на банківські карти, яким чином це фінансуватиме тероризм?

Читаю думки авторитетних аналітиків і економістів, що на Донбасі можна заощадити для державного бюджету 15 мільярдів гривень. Та невже! Подивимося в 2015 році, скільки зуміє заощадити Кабінет Міністрів. Не забудьте, будь ласка, попросити в міністрів звіт, хто скільки заощадив.

З яких це пір Генеральний Секретар Ради Європи (пункт 7.1.а) повинен виправдовувати дії українського Президента, які грубо порушують права людини, пояснюючи це небезпекою для української націй? А жителі Донбасу уже не українська нація? Тоді припиніть подвійну гру і лицемірство на заходах високого рівня Європи й Америки. Визнайте, що люди, які проживають на Донбасі, уже не є громадянами України, загородіть цю територію парканом, колючим дротом, бетонною стіною, чим завгодно, і скажіть, що Донбас – більше не Україна (як свого часу Молдова зробила стосовно Придністров’я). Це буде хоча б чесно.

Один мій знайомий недавно сказав: «Я завжди підтримував Україну, але ТАКА Україна, мені не потрібна». У чомусь я з ним згодна. Президент, який не встигнувши прийти до влади, сіє розбрат між Сходом України й іншою її частиною, постійно порушує Конституцію України, у якій чорним по білому написано про заборону дискримінації громадян залежно від місця їх проживання (стаття 24), влаштовує геноцид стосовно власного народу, нехай навіть більшість якого його не підтримує (але він нічого не зробив, щоб стало інакше) – приречений, рано чи пізно його не буде ні як Президента, ні як політика, ні як людини. Усе це ми вже проходили з його попередником. Тільки його попередник не здавав так ганебно свої території, і принаймні виплачував соціальну допомогу своїм громадянам.

Одне добре: більше ніхто не скаже, що «донецькі» і «луганські» вибрали не того Президента й скрізь посадили своїх людей. Тепер це можна сказати про всіх інших українців, які знов наступили на ті самі граблі. Тепер скрізь посадили людей, теж своїх, але вже іншого Президента. Є правило в математиці – від зміни місць доданків сума не змінюється.

Мій дід, ветеран Великої Вітчизняної війни, військовий льотчик, який пройшов усю війну, звільняв Берлін, розповідав мені про те, що таке німецький фашизм. Що таке російський фашизм я побачила на Донбасі під час військових дій солдатів «визвольної» російської армії. Зараз я починаю розуміти, що таке український фашизм. Хоча слово «фашизм» уже затерте до дір російською пропагандою, але по-іншому назвати те, що робить Президент і уряд України стосовно своїх громадян, просто не можу.

Вижити не можна вмерти… Нехай кожний поставить кому там, де дозволить його совість.

Читайте також «Навіщо зраждувати свою Батьківщину?»

Прочитано 1135 разів Останнє редагування Середа, 15 червня 2016